Нині мав би відзначити своє 65-річчя Федір Васильович Гощук (1955-2016), Заслужений працівник культури України, лауреат обласної мистецької премії ім. Германа Жуковського, композитор і хоровий диригент, чий творчий і життєвий шлях пов’язаний з нашим краєм. Так рано пішов митець із життя, залишивши по собі нащадків – доньку і сина, творчу спадщину і пам'ять у серцях тих, хто його знав.
Народився 19 липня 1955 року в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області. Це за 20 кілометрів на південь від Рахова, на березі річки Тиси за 50 метрів від українсько-румунського кордону біля підніжжя майже двокілометрової вершини гори Піп Іван. Мальовнича закарпатська природа, лісисті гори, полонини, швидкоплинна Тиса та стрімкі потічки – ось та територія, де минали безтурботне дитинство і романтична юність. Любов до музики починалась із захоплення красою цього краю, барвистими народними традиціями, танцями і запальною музикою. Із замилуванням і заздрістю шестирічний малюк міг годинами слухати, як на весіллях вигравали на гармошці сільські парубки. А благословив у неповторний світ мелодій Федю рідний дядько, який якось помітив, як малий сидів під столом і на подушці імітував гру на гармошці. Розчулився і подарував дитині маленький акордеон. Радощів було безмежно і хлопець самотужки навчився грати на інструменті. Трохи згодом почав писати вірші і музику до них. Уже в десятому класі мав чималу добірку власних творів. У родині співали всі – батько, мати, брат і сестра. Великий вплив на вибір шляху у музику справили розповіді матері про рідного дядька – чудового скрипаля, відомого поета-сатирика Івана Рознійчука, який виступав під псевдонімом Марко Бараболя. Мати дуже хотіла, щоб син став музикантом. Її бажання співпали із його мріями.
По закінченню Діловецької десятирічки, в якій навчався з 1962 по 1972 рік, вступив до Ужгородського музичного училища (клас викладача П. Марка При цьому не мав ніякої початкової музичної освіти, а гру на музичних інструментах (це були акордеон і гітара) опанував самотужки. Та все з лихвою компенсувалось унікальним багатогранним талантом і потужною творчою харизмою юнака. Навчання було перерване службою в лавах Радянської армії (1973-1975 р. р.) і завершене лише в 1978 році.
Молодий спеціаліст із кваліфікацією диригент хору, вчитель співів загальноосвітньої школи, викладач сольфеджіо в дитячій музичній школі повернувся на рідну Рахівщину. Працював викладачем теоретичних дисциплін у Великобичківській дитячій музичній школі, директором районного будинку культури у Рахові Закарпатської області. Був художнім керівником ансамблю пісні і танцю «Прієтенія» в смт Верхнє Водяне, керівником вокально-інструментального ансамлю «Гудаки» Рахівського районного будинку культури та «Синьогори» Великобичківського лісогосподарського комбінату. На світлинах тих років із сімейного архіву – творча біографія юного музиканта: неодмінні і надзвичайно популярні у ті часи ВІА (вокально-інструментальні ансамблі) різного складу і репертуарного змісту. З цими колективами у 1980 році став лауреатом міжнародного конкурсу ансамблів пісні і танцю в с. Свидник (Чехословаччина), в 1981 – переможцем Міжнародного конкурсу вокально-інструментальних ансамблів «Пісні над Латорицею» в Мукачеві. В 1982 році відбувся запис на Всесоюзному телебаченні в програмі «Служу Радянському Союзу»
Прагнення професійнго вдосконалення привело молодого фахівця до Ровенського інституту культури. Тут у 1982-1986 р. р. опановував тонкощі хорового диригування, основи композиторства у класі заслуженого артиста України, доцента Б. Дерев’янка. У підсумку цих студій - диплом з кваліфікацією культосвітпрацівник, керівник самодіяльного народного хору.
Так склалося, що доля пов'язала закарпатця з Поліссям, точніше з Березнівським районом. Ще перебуваючи на переддипломній практиці у Березному молодий спеціаліст сподобався завідувачу районним відділом культури Анатолію Рафаїловичу Люблінському, який і запросив Федора Васильовича вести самодіяльний народний хор районного будинку культури. Та чи покликало би березнівське Полісся лише з професійного інтересу, якби не запала в душу юна красуня скрипалька Раїса? Відтак культурно-мистецька спільнота Березного поповнилась молодою творчою сім'єю, а розвиток художньої самодіяльності в районі від тої пори впродовж 30 років пов'язаний з ім'ям Заслуженого працівника культури Федора Гощука. Молодий спеціаліст з головою поринув у роботу, відкрив для себе і полонився поліською пісенною автентикою з манерою співу, зовсім не схожою на рідну закарпатську. То був період бурхливого розвитку аматорського мистецтва, коли молодий хоровий диригент поставив на крило чимало творчих колективів, збирав фольклор і писав нові пісні.
Передусім це самодіяльний народний хор Березнівського районного будинку культури, який з новим керівником набув нове оригінальне обличчя. Тепер це аматорський народний хор «Богуш» - єдиний колектив в Україні, який тричі (1995, 1998, 2004 р. р.) ставав лауреатом престижного Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу ім. П. Демуцького. Відомий композитор Леся Дичко високо оцінила виступ березнівського хору за складність виконуваного репертуару та притаманну цьому колективу манеру співу. А голова журі профессор М. Гринишин відзначив зразковий підхід Федора Гощука до обробки народних пісень і їх оригінальне трактування. А ще були перемоги на фестивалі-конкурсі «Український хоровий спів» (1993 р.), обласному фестивалі-конкурсі хорових колективів «Пісня – доля моя» імені Є.Кухарця, участь у XVI фестивалі української культури «Підляська осінь» (2007 р.) в Польщі та ІІ регіональному фестивалі пісенної творчості «Барви древнього міста» (м. Старокостянтинів). Дві програми авторських пісень Федора Гощука були записані на Рівненському обласному радіо. А Національне телебачення України відзняло телепередачі за участю Березнівського народного хору «Пісні з Березного» (1995 р.), «Пісні Полісся співє Тетяна Гайчук», «На Івана Купала» (1998 р.).
А ще керував хоровим колективом центральної районної лікарні, народним самодіяльним колективом «Зорина» Зірненської туберкульозної лікарні, зразковим дитячим хором ЗОШ №2, студентським хором Березнівського лісотехнічного коледжу, жіночим хором Березнівського вищого професійного училища №4. Ці колективи яскраво сяяли на музичному олімпі не лише району, а й області та України.
Коли доводилось у нечасті і короткі дні гостини бувати на рідному Закарпатті, любив обов’язково, хоч на годину завітати в гори до стрімкого потоку. Тут, серед гінких смерек йому так добре почувалося. Вслухаючись в їх неповторні пісні він на мить повертався у своє незабутнє дитинство, звідки виніс велику любов до народної творчості, свого напрочуд пісенного краю.
Попри різні ролі і заняття, напевне, головною і улюбленою справою його життя було українське хорове виконавство. Тому не зміг відмовитися від пропозиції перейти на роботу до Кузнецовська, де очікувались цікаві перспективи нового творчого проекту. Так у місті атомників виник хоровий колектив, який було сформовано фактично з нуля. І всю цю різнолику і різнорівневу массу Федір Васильович згуртував, навчив не боятися складнощів народного співу. Новий творчий проект розпочато в 2006 році і у перспективі бачився його ініціаторам у форматі ансамблю пісні і танцю на базі палацу культури Рівненської атомної електростанції. Тому фахівець такого високого рівня погодився на нього. Проте в силу певних обставин високим задумам не судилося збутися. І хоровий колектив продовжив працювати вже при центрі дозвілля відділу культури та туризму міської ради під орудою Ф. Гощука, коли він у 2008 році очолив Вараську музичну школу.
За десять років під керівництвом маестро колектив досяг значних успіхів. Виборов звання народного і брав участь в урочистостях з нагоди утворення Рівненської області. Удостоївся високої честі відкривати творчий звіт майстрів мистецтв і аматорів народної творчості Рівненщини композицією «Україна непоборна» Федора Гощука на поезію Костя Вагилевича в Національному палаці «Україна» в 2009 р. Здобув Гран-прі на фестивалі «Пісня – доля моя» ім. Є Кухарця в 2012 р. та виборов у жорсткій конкуренції друге місце на VII Всеукраїнському фестивалі-конкурсі колективів народного хорового співу ім. П. Демуцького в 2013 р. Напрацьовувався різноманітний, оригінальний та унікальний репертуар авторства Ф. Гощука і обробок українського фольклору. Тривала кропітка праця над вокалом, сценічною культурою та вмінням розкрити художній зміст виконуваних творів. Виношувалися цікаві задуми. Та не судилося… У розквіті творчих літ яскрава зірка маестро згасла…. Визріло логічне рішення – в знак пошанування вкладу і заслуг Федора Васильовича у розвиток українського народного хорового виконавства та розвиток хорового мистецтва у місті Вараші зокрема, присвоїти хоровому колективу центру дозвілля відділу культури та туризму ім’я Федора Гощука. По завершенню відповідних процедур 29.05. 2019 р сесія Вараської міської ради прийняла рішення № 1437 «Про присвоєння імені Федора Гощука Народному аматорському хоровому колективу центру дозвілля відділу культури та туризму». Унікальна в літопису культури міста подія стала історією.
Мені пощастило: я бачила, як працює Майстер. Буквально з першого ознайомлення з мелодією, починалась робота над художнім змістом твору. Ця висока довіра до наших аматорських можливостей вселяла впевненість у своїх силах і була тим фундаментом, на якому все вибудовувалось: репертуар, артистизм, художній образ і філософія хорового мистецтва. Він по-новому змусив побачити українську народну пісню і хорове виконавство. Навчив «академістів» і «естрадників» не боятися народного вокалу. На превеликий жаль, невиліковна хвороба забрала від нас Маестро у розквіті літ. Але залишились ми – народний аматорський хор центру дозвілля міста Вараша, хор «Богуш» Березнівського районного будинку культури. Було би недбальством і навіть великим гріхом загубити той спадок, який залишив нам наш керівник. Цей спадок особливий, він нематеріальний, його не заховаєш у скриню чи банківську комірку. Цей спадок «звучить» у багатоголосому гармонійному ансамблі хору, у його тембральній особливій барві, яка так подивовує шанувальників народного хорового мистецтва, та в унікальному репертуарі, який складають авторські твори і оригінальні обробки народних пісень Ф. В. Гощука. Тому і захоплюють глядача і завше викликають подивування у публіки, мовляв: «Ми ніколи не чули таких пісень!»
Наш керівник постійно доносив нам ідею щодо нашої високої місії: збереження і популяризації української хорової пісні – цієї особливої і невід’ємної складової української ідентичності. Своєю відданістю мистецтву, професіоналізмом і яскравим талантом Федір Васильович заслужив повагу і шану в артистів хору і оркестрової групи. До його фахової думки прислухалися музиканти – професіонали і аматори. А для нас – учасників хорового колективу це були десять незабутніх років, наповнених наполегливою працею і зростанням над собою, хорошою українською піснею, яскравими емоціями від здобутих творчих перемог. Ми побачили і зрозуміли, яка тяжка праця хорового диригента (до мокрої від поту сорочки на плечах і натягнутих, як струна, нервів), а в царині аматорства – ще й невдячна. Та величезна любов до народної пісні і захопленість улюбленою справою давали керівнику наснагу, якою запалював і нас. І, коли, нарешті вся повнота хорового багатоголосся в обрамленні розкішного оркестрового супроводу вихлюпується на глядача – саме тоді настає момент істини, коли людські душі підносяться над рутинною буденністю і зливаються в унісон. Це неповторні і незабутні моменти, які ми всі разом переживали!
Не буде перебільшенням сказати, що понад тридцятилітню свою трудову діяльність Федір Гощук поклав на вівтар української пісенності і хорового виконавства. Креативність мав неймовірну. Вважав, що до публіки потрібно виходити зі своїм, не схожим на інший, репертуаром. А якщо виконувати відому пісню, то неодмінно в своєрідній обробці. Тому хорові колективи Вараша і Березного, очолювані ним, мали неповторне творче обличчя і оригінальний та унікальний репертуар. Як автор власних творів і обробок народних пісень лише малу дещицю опублікував у трьох збірках: «Птахом над Поліссям полечу» (Рівне, 1993), «І собі калину посадіть» (Здолбунів, 1993 р.), «В госточки прийшли співаночки» (Київ, 2005 р.).
Невпинно йде час. Про великого популяризатора чудової української пісні березнівчанам нагадуватиме пам’ятна дошка, відкрита 2017 року на приміщенні районного будинку культури. А присвоєння імені Федора Гощука хоровому колективу центру дозвілля міста Вараша віримо - збереже пам’ять про вклад митця у розвиток українського народного хорового мистецтва.
Мирослава Воробей,
солістка народного аматорського хорового колективу
імені Федора Гощука
